Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли той починає ходити до школи. Проте починати виховувати це якість потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.
Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано, у віці 1 – 2 роки. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що він може зробити сам. Якщо дитина вже навчилася, наприклад,їсти чи одягатися без допомоги дорослого, то дайте йому можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж він зробить це сам, чи нагодувати його, не забруднивши одяг і все навколо, але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.
Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо він сам просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли він чимось зайнятий, якщо він не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай він вчиться осягати якісь речі сам і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що представляє небезпеку для нього, то слід, звичайно ж, захистити його від цього, навіть якщо він не просить про це.
Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!». Важливо не перешкоджати йому в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати його спроби самостійних дій. Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д. Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче він помити підлогу, - дайте йому відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за ним калюжі, що утворилися в результаті його праці, але зате в дитини будуть формуватися навички не тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче він попрати свій носовичок? Дозвольте йому зробити це. Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати його, адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте його дії - адже він так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань його невмілі спроби. Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослій здається простим і нескладним. Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити йому помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти йому повірити в те, що у нього обов'язково все вийде.
Дошкільний вік
1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що він сьогодні надіне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Йому потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей він може вибрати, що йому більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати його вибір.
2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для нього, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і він повинен їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменша дитина 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в стані прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомогу у накритті обіднього столу (розкласти серветки, столові прилади, поставити хліб і т.п.), допомога у догляді за домашнім вихованцем і ін
3 . Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте йому зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).
4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чим-то, не залучаючи до цього дорослих.
5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, частіше всього, гіперопіка дитини і повне усунення від підтримки його дій.