Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.
Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.
Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.
Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.
Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.
Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!
Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.
Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
"Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"
Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.
За що карати дитину не можна?
Пізнавальна активність. Маленькі діти надзвичайно активні і дуже допитливі. Вони прагнуть скрізь залізти, все спробувати на зубок, помацати рукою. І якщо в процесі цього пізнання навколишнього світу дитина ненароком зіпсує яку-небудь річ чи іграшку, не варто його лаяти – тим самим ви надовго відіб'є в нього бажання пізнавати навколишній світ.
До речі кажучи, найчастіше батьки карають дитину тільки за те, що той чіпає свої статеві органи. Батьки дуже сильно лякаються, вважаючи, що дитина може вирости з тими чи іншими сексуальними розладами. Однак це зовсім не так – дитина вивчає свої статеві органи точно також, як вивчає щічки, носик, лобик. А караючи дитину, ви лише загострювати на цьому його увагу, наштовхуючи на думку про те, що статеві органи – це щось брудне і ганебне.
Вікові фізіологічні особливості дитини
Не варто також карати дитину і за те, що він буває неуважним, плаксивою, не може сконцентрувати увагу на чому не-будь, не може заснути, або відмовляється їсти – як правило, в подібних випадках діти потребують допомоги, але ніяк не в осудження, а вже тим більше не в покаранні.
Проступки, пов'язані з відсутністю досвіду
Не варто також карати дитину і в тому випадку, якщо він скоїв будь – якої проступок не з злого умислу або шкідливості, а через те, що він не знає, як поступити в тій чи іншій ситуації. В даному випадку набагато розумніше пояснити дитині, чому так чинити не треба, а покажіть, як потрібно поводитися. Швидше за все, дитина більше не повторить своїх помилок у майбутньому. А ось покарання може щиро образити дитину, якій зовсім невтямки, за що ж мама чи тато зляться на нього.
Дитяча ревнощі
Дитяча ревнощі, на превеликий жаль, є дуже поширеним явищем. Найчастіше діти ревнують маму або тата до нової дружини, або до молодшого братика чи сестрички. Найчастіше подібна ревнощі можуть довести до сказу навіть самих терплячих батьків. Однак у даній ситуації покарання – найгірше, що можуть зробити батьки. Покаранням вам не вдасться добитися нічого, крім ще більшого ускладнення ситуації. Дитина покарання і вашу злість сприйме як зайвий доказ того факту, що тепер ви його любите набагато менше, ніж раніше.
Незручність або необережність дитини
Також дитячі психологи вкрай не рекомендують батькам карати дитину за необережність або помилку – пролите на кофту какао, розбиту тарілку або порвані босоніжки. Адже дитина зовсім не збиралась робити цього – все вийшло абсолютно випадково. Погодьтеся, що навіть доросла людина нерідко здійснює подібні помилки. І ви ж не караєте себе за необережність?